Любов виникає з любові...

Не можна залишити поза увагою і проблему кохання, яка різнопланово досліджена письменницею на прикладі головних образів твору.

 Кобилянська розв'язує цю проблему в дусі 

народної моралі. 

Шлюб Марійки та Івоніки  був за розрахунком, але був міцним. 

Через відсутність батьківської ласки, 

піклування і любові у Сави виник 

колмплекс неповноцінності. 

Цому потрібна була людина, яка 

могла б його зрозуміти, а в 

родині такої не було. Тому і з'явилася Рахіра. 

На відміну від кохання Михайла й Анни, у Сави до Рахіри любов не серця, а плоті, любов-пристрасть. У ній закладено грі­ховне, демонічне начало: їхні матері є рідними сестрами. 

За не­писаними моральними законами нашого народу і за Божими за­повідями така любов — великий гріх, бо є кровозмішанням. Сава й Рахіра ігнорують традиційні моральні канони, стають носіями повної свободи — свободи від «пут» совісті, свободи від Бога.

Сава кохав Рахіру, а вона його ні. Проте щастя в їх сім'ю так і не прийшло — поміж Савою і Рахірою завжди стояв злочин. А от якщо говорити про почуття Михайла,то можна констатувати: він не любив свою кохану до самозабуття. 

Здатною на самопожертву в коханні була тільки Анна — навіть після смерті чоловіка любила лише його. І хоч вона вийшла заміж , знайшла відраду у народженому синочкові, подальше її життя можна проілюструвати приказкою:"Невесело в світі жити, як нема кого любити".